Получать новости на E-mail
Статьи и интервью (1167)
26.12.2013
Автор: Ганна Кононенко, Мар’яна Рихло, Наталія Грабчак, Ольга Шатайло, Аліна Мангул
Размер шрифта

Версия для печати

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС СТУДЕНТСЬКИХ НАУКОВИХ РОБІТ «МАЛЬОВНИЧА УКРАЇНА – ТУРИСТИЧНИЙ КРАЙ» ПРЕДСТАВЛЯЄ НОВІ ЦІКАВІ ДЛЯ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ ОБ’ЄКТИ

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ КУРОРТ НА ДОНЕЧЧИНІ

Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт «Мальовнича Україна – туристичний край» продовжує відкривати нові цікаві для туристичної галузі об’єкти, часто малопомітні, забуті, на які слід поглянути по-новому, і вони подарують мандрівникові нові враження. Таким є погляд конкурсанта Ганни Кононенко, студентки ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» під керівництвом доцента кафедри української мови та літератури Олени Володимирівни Колган.

Девізом сучасності можна назвати фразу «Будь стильним – знай свою країну». На щастя, повернулися часи, коли любити власне українське, автохтонне – бути прогресивним, бути стильним, бути справжнім українцем. Більшість українців обожнює оздоровлення в Карлових Варах, Баден-Бадені та ін., а чи знають вони про чудодійні озера Слов’янського курорту?

Хоча Слов’янський регіональний ландшафтний парк утворено тільки у 2005 році, але бальнеологічний курорт на його території діє з 1827 року. Це один з найдавніших бальнеолого-грязевих курортів України державного значення. Ще у 1907 році на Міжнародній виставці в Бельгії цей об’єкт отримав Гран-прі.

Багата українська земля на дива. Одне з них – чудодійні лікувальні озера Слов’янського курорту. Об’єкт може стати не лише центром уваги туристів та поціновувачів природи рідного краю, а й порятунком для тих, хто мріє про чудодійне зцілення.


Бювет з мінеральною лікувальною водою.

 
Сосновий ліс на території парку.

 
Алея кам’яних скульптур.


Фонтан на центральній алеї парку.

КІЦМАНЩИНА – БАТЬКІВЩИНА ВИДАТНОГО КОМПОЗИТОРА
ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

Учасник Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт «Мальовнича Україна – туристичний край» студентка ЧТЕІ КНТЕУ Мар’яна Рихло під керівництвом доцента Кифяка Василя Федоровича представляє цікавий об’єкт у Чернівецькій області.

Із старовинним містом Кіцмань (йому у 2013 році виповнилось 600 р.) пов’язано чимало  славних сторінок літератури й мистецтва України. Кіцманщиною захоплювався  письменник Юрій Федькович, який у листі до львівського знайомого із захопленням писав: «Не знаєте ви, кілько там краси та поезії».

Саме тут народився поет і композитор Володимир Івасюк (1949-1979). Він – один з основоположників української естрадної музики, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні, також неординарний живописець.
Відомим є той факт, що Івасюк навчався і загинув у Львові, але про його ранні роки життя і творчості мало хто знає. Тому, я вважаю, кожен повинен знати, що В. Івасюк з 1955 по 1963 р. навчався у місцевій дитячій музичній школі. А з 1956 по 1966 р. він був учнем Кіцманської середньої школи.

Композиторську діяльність розпочав у 15 років. Перші пісні юного автора «Колискова», «Фантазія травневих ночей», «Відлітали журавлі», «Я піду в далекі гори» засвідчили в ньому оригінальний музичний талант. Визначною подією у творчому житті композитора і видатним явищем у розвитку української ліричної пісні було створення у 1970 році пісень «Червона рута» і «Водограй», які стали дуже популярними в нашій країні та далеко за її межами.

Отже, відкриття місць, пов’язаних з В. Івасюком є чудовою перспективою для розвитку подієвого туризму. Об’єкт є цікавим для показу у сфері літератури та мистецтва.

 
Будинок, в якому народився В. Івасюк.

 
Музична школа імені В. Івасюка.

 
Бронзовий пам’ятник видатному композиторові, який встановлено у 1999 році.

КОСТЕЛ, ЯКИЙ ЗАЧАРОВУЄ СВОЄЮ ВЕЛИЧЧЮ

Грабчак Наталія, студентка Львівського державного університету фізичної культури, під керівництвом Волошина Івана Миколайовича представляє нам унікальний костел, який варто побачити кожному мандрівникові.

У селі Гвардійське, що на Хмельниччині, є костел Святого Войцеха. Він захоплює своєю величчю та  потужністю ззовні і, водночас, чарує красою та духовною теплотою всередині.

 
Костел Св. Войцеха с. Гвардійське, Хмельниччина.

 
Всередині костелу під час Святої Меси.

Село Гвардійське мало колись назву Фельштин, що пов’язана з родом чеського походження Гербуртів. Вони були першими, хто поселився у цій місцевості. Нашу пам’ятку, костел Святого Войцеха, збудував у 1594 році також Гербурт, галицький підкомірний Микола. Проте після будування пам’ятка дуже часто зазнавала татарських набігів, які майже зруйнували її у 1615 році. Невдовзі релігійну споруду було відбудовано, але потім вона потерпала від радянської влади, яка перетворювала храм у службові приміщення, тобто знущалася з костелу як могла.

До жовтневої революції у парафії костелу нараховувалося близько 30 сіл, нині – 23. Костел є діючий, священики закликають молодь до відвідування храму, проводять дуже багато різних видів діяльності. Священики приїжджають у навколишні села, проводять катехези, проводять з дітьми активний відпочинок на природі, організовують для них екскурсії в різні міста нашої країни, в Карпати  та  за кордон. Костел справді є дуже красивим, про нього варто дізнатися більше та розповісти  іншим.

ЗАГАДКОВИЙ РУКОМИШ

Одну з забутих, але вартих уваги місцин – Рукомиш, селище на Тернопільщині – представляє Ольга Шатайло, студентка Хмельницького національного університету, під керівництвом доцента Назарчук Тетяни Валеріївни.

Сьогодні дедалі більшу кількість туристів приваблює екзотика сільського життя та побуту, а також міфи і легенди, які пов’язані з його історією. Українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, культурно-історичні пам’ятки тощо. Відпочинок у селі може бути цікавим, якщо до нього долучаються екскурсійні маршрути, які розкривають джерела народної культури та мистецтв, літератури, української духовності.

Що найбільше інтригує туристів, які обирають такі маршрути? Звісно ж, загадки, легенди та неймовірні історії. Хтось до них ставиться скептично, хтось вірить усім серцем, але в будь-якому випадку не залишається байдужим. Саме тому ми презентуємо Вам селище Рукомиш, яке розташоване на Тернопільщині.

Неймовірна природна краса, цікава історія, казкова атмосфера та привітні, щирі люди – ось візитна картка цього місця.

Рукомиш – це невеличке селище з величезною спадщиною української культури. Це духовне джерело для християн, яке порівнюють з французьким Люрдом – містом, де 150 років тому Діва Марія явилась дівчинці Бернадеті. Але про нашу місцину сказати коротко дуже важко, незважаючи на певні аналогії зі скелями Люрду – так багато унікальних особливостей увібрало в себе це дивовижне місце.

Краєвиди тут надзвичайні. Внизу розкинулась долина річки Стрипа. Схил пагорбу, що спускається до ріки, вкритий чисельними капличками – це Хресна дорога. В одному місці на поверхню виходить скельна порода, там є кілька печер. Саме звідси почалася історія Рукомишу. Найближче до дороги – новозбудована каплиця із фрескою, де Ісус падає під хрестом. З-під неї витікає джерело, що вважається цілющим.

За легендою, перші ченці з’явились тут у 1240 році, коли татаро-монголи зруйнували Київ та змусили монахів Києво-Печерської лаври шукати безпечніший притулок, і 13 втікачів облюбували саме цю місцевість. Вони звели дерев’яну каплицю святих князів Бориса і Гліба та видовбали кілька печер. Так з’явився скельний монастир, біля якого пізніше виник¬ло село Рукомиш (перша згадка датована 1453 роком).

Від каплиці з джерелом Хресною дорогою спускаємось у долину. Вздовж неї стоять каплички, які символізують стації. В сере¬дині кожної є картина, яка зображує певний етап сходження Ісуса на Голгофу. До речі, кількість стацій тут не 12, як зазвичай, а на одну більше. Тринадцята стація – це алегорія на складний історичний шлях українського народу.

Стежка, що іде від неї приводить нас до невеличкого, викладеного каменем басейну. Згори у нього впадає справжній водоспад, що бере початок від чудотворного джерела. Водойму прикрашає скульптурна група «Зустріч Христа з самаритянкою» та фігури двох ангелів. Далі – капличка із розмальованою фігурою святого Миколая. Позаду росте величезний явір, якому, якщо вірити путівникам, щонайменше 350 років.

У підніжжя гори притулилася стара церква святого Онуфрія. Колись на цьому місці був дерев’яний монастирський храм Отців Василіан. Але у 1752 році Микола Потоцький переселив монахів до Бучача. Тодішній власник Рукомишу майор Тадей Венгерський перетворює монастирську церкву на парафіяльну, а згодом, у 1768 році, зводить мурований храм. Його головною оздобою стала скульптура святого Онуфрія, що стояла в ніші фасаду. Автором фігури був геніальний скульптор Іоганн Георг Пінзель, якого називають українським Мікеланджело.

Ліворуч від церкви починаються травертинові скелі. Травертин (від лат. Lapis tiburtinus – «тібурський камінь») – це вапняковий туф, полікристалічна, тонкозерниста порода. Із травертину виконані колони собору святого Петра у Римі та облицьована станція метро «Виборзька» у Санкт-Петербурзі. Про скелі знали давно, але лише у 1975 році працівники тресту «Київгеологія» довели, що то саме травертин. Незважаючи на доволі потужні запаси будматеріалу (до 10 тис. куб. м) розробляти родовище у святому місці не наважилися.

Вище є кілька менших печер. Ймовірно, в них жили ченці, перед переселенням до Бучача. У часи Другої світової війни місцеві селяни ховалися тут від артилерійських обстрілів і бомбардувань. Печерний комплекс вже досліджували археологи та біоенергетики. Останні виявили потужний потік позитивної енергетики, який б’є із травертинових надр.

Отже, у підсумку – чудові краєвиди, підкріплені позитивним емоційним впливом, цілюща вода, Пінзель, печери, скульптури, легенди, міфи. Усе це варто побачити своїми очима та відчути неймовірну енергетику Рукомиша.

САДГОРА ЯК ОДИН ІЗ ЦЕНТРІВ РОЗВИТКУ ХАСИДИЗМУ

На Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт «Мальовнича Україна – туристичний край» представлено роботу студентки ЧТЕІ КНТЕУ Аліни Мангул під керівництвом доктора економічних наук В.Ф. Кифяка, яка має на меті відкрити потаємні куточки для туристів усього світу. Одним із таких є колишнє містечко Садгора в теперішніх Чернівцях.

Садгора може вважатися унікальним центром розвитку хасидизму та важливим об’єктом туристичного відвідування, тому що:
• У Садгорі до сьогодні ще залишилася будівля XIX ст. – синагога та резиденція цадика Ісраеля Фрідмана, що приваблює і буде приваблювати туристів та паломників з усього світу;
• Це єдине містечко, що було засноване як монетарня;
• У XIX ст. Садгору називали «Єврейським Ватиканом».

В історії Садгори надзвичайно важливу роль зіграла єврейська громада. Саме її зусиллями містечко у XIX ст. перетворилося на «Єврейський Ватикан». Проте у XX ст. вітри історичних змін привели до зникнення того особливого духу, що був притаманний Садгорі і завдяки якому значною мірою творилася також і атмосфера Чернівців. Більше того, внаслідок Голокосту Садагура перестала бути унікальним містом й поповнила число тих єврейських містечок, що «потрапили» в «Долину зниклих громад» у Яд Вашемі.


Синагога-резиденція Ісраеля Фрідмана.

 

Садгірська монетарня.

Кол. просмотров: (3407)                            Кол. комментариев: (1)

Уважаемые читатели!
Приглашаем принять участие в обсуждении темы, освещенной в статье. Единственная просьба,  не размещать сообщений, которые могут нарушить законы Украины.

Комментариев (1) К статье ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС СТУДЕНТСЬКИХ НАУКОВИХ РОБІТ «МАЛЬОВНИЧА УКРАЇНА – ТУРИСТИЧНИЙ КРАЙ» ПРЕДСТАВЛЯЄ НОВІ ЦІКАВІ ДЛЯ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ ОБ’ЄКТИ
  • 1.
    Ольга Никитина
    27.04.2014
    Про синагогу учасниці Мангул Аліни - цікавий проект, я чула про те, що там є можливість для розвитку Чернівців, хороша ідея. Наснаги Вам! Ответить
  • Страницы:
  • 1
  • Предыдущая
  • Следующая