В ГОРАХ КАВКАЗУ

Незважаючи на холодне цьогорічне літо, вдалося пройти ряд запланованих маршрутів у Приельбруссі, Грузії, Криму та Карпатах. Можна з упевненістю сказати, що літній спортивний туристичний сезон завершився. Що цікавого відбулося, що пройдено, що нового побачено?..

Ельбруська осінь
Сповнені радістю та піднесеним настроєм розпочали свій гірський маршрут по Приельбруссю учасники моєї групи. На мій погляд, завдання було важкувате. Час на маршрут досить стислий, графік руху інтенсивний, темп жвавий – за 10 днів пройти район навколо Ельбрусу із заходу на схід, подолавши 4 перевали та 110 км. Серед учасників – двоє новачків. Але все повинно статися, ми вірили...

Похмуро зустрів Черкеськ. Густими туманами та осінньою мжичкою привітала долина Бітюктебе та Кюкюртлю. В першу ж ніч дощ перейшов у сніг, і ранкові схили гір стали засніженими.

До перевалу Кільцевий (1А 3447) піднялися без труднощів. «Траверснули», тобто відносно горизонтально перейшли на перевал льотчика Машкова (1А 3600), і тут снігопадом просто накрило. Сипало, падало, крутило, віяло з усіх сторін. Видимість до 10 м. Небо злилося із землею. В кінці червня таке важко уявити чи побачити. 

Долина зустріла соковитою зеленню, жовтим килимом квітів та теплими нарзанними ваннами з-під Ельбрусу… Наступного дня все повторилося, ніби за сценарієм.

Протягом усього маршруту короткочасні сонячні години раптово змінювалися низькими туманами, дрібним дощем, а, бувало, і сильним снігопадом…Такої холодної весни та початку літа не пам’ятають місцеві старожили. А тому чабани виганяли свої отари у високогір’я тільки в середині липня.

За всі роки я вперше побував на поляні Емануеля – біля викарбуваного каменя, де у 1829 році базувався табір першої експедиції на Ельбрус під командуванням славнозвісного російського військового генерала Г. А. Емануеля. Вперше підійшов під струмені 30-ти метрового водоспаду Султан. Вперше побував біля «кам’яних грибів» на північних схилах Ельбрусу.

Маршрут був успішно та вчасно завершений, і мої шляхи з групою розійшлися. Група поїхала до Києва, а я помандрував через Владикавказ до сусідньої Грузії, щоб пройти наступний гірський маршрут та погрітися на південному сонці.

Грузинська зима
Я не був у Грузії 25 років. Розвал Союзу, перебудова, неспокій, війни – це все були головні причини без будь-яких коментарів. Тому, коли підібралася група гірських туристів, що хотіли побувати у Приказбеччі і, по можливості, піднятися на Казбек, я з великим бажанням її очолив.

1 липня, неділя, селище Казбегі, Грузія. Щойно перетнув російський кордон. Невеличкий гай, сонячно, тепло, просто насолода. Група прилетить в Тбілісі лише завтра. Маю вільний час. Мій костюм з надписом «Україна» відразу ж привернув увагу деяких присутніх. Не встиг як слід розпакувати рюкзак, коли вже біля мене вималювався молодик з флягою кахетинського вина. Розпитування, побажання, веселу розмову, жарти перервав інший чоловік з великою тарілкою гарячого шашлику, лавашу та різної зелені. Розповіді про Грузію, запитання про Україну тривали до темноти, перемежовуючись з традиційними грузинськими тостами…Вміють грузини зустрічати.

Ранок видався більш похмурим. Довге очікування групи стомлювало. Потім перевірка документів, маршрутної нитки, дозволи на вхід в прикордонну зону забрали решту дня. Нарешті ми вирушили на перше коло. Долина р. Кістінки сильно заросла, прорубуємо в траві стежку, петляємо між кущів та каміння. Стомилися. Ранок другого дня вже був туманним і мрячним. В суцільному тумані піднялись в цирк до першого перевалу Кібіші Зах. А де перевал? Навколо суцільне «молоко», сніг. Пошуки не дали бажаного. Холодна ночівля на снігу забезпечена.

Сонячний ранок дав можливість розібратися з навколишніми хребтами і скелями. Знайшли перевал. Але за годину густий туман, а невдовзі дрібний дощ накрив все довкола. Знову мокнемо. Непогода затримала нас в горах, закінчувався триденний запас продуктів. Спустилися у селище Сно – резиденцію патріарха Грузії. Невеличка церква, невеличка будівля і велика ТВ-плазма на вулиці. Правиться служба, біля церкви в кріслі бачимо патріарха.  Навколо чисто, прибрано, чудове асфальтове покриття.

Наcтупного дня входимо в іншу долину. Знову перевірка документів. Молоді рядові прикордонники взагалі не розмовляють російською, а тільки усміхаються, дізнавшись, що ми з України (потім ми дізнались, що молодь у Грузії обов’язково вивчає англійську, а не російську). Офіцери, які чомусь ходять в цивільному, спілкуються краще. Місцеві жителі пригощають лавашем та смачним домашнім сиром. Вирушаємо в гори на тиждень. Кожний день в долинах падає дощ, а в горах сніг. Туман, видимість до висоти 3000 м. Завдяки приладу GPS проходимо низку перевалів: Молодий Комуніст (1Б 3620) –  пер. Шерхота (1А 3570) – пер. Квесія (1Б 3650) – пер. Орцвері Сх. (1Б 3880). Сніг весь час мокрий, в’язкий. По коліно топчемо стежку слід у слід, провалюємось по пояс. Двічі учасники злітали по схилу. А на одному із траверсних переходів за нами зійшла невелика лавина, не зачепила, повезло. Виходимо на  Казбекську метеостанцію (3650). Є бажання зробити сходження на г. Казбек, але промоклі до колін ноги та одяг змушують прийняти розумне і вірне рішення – спуститись в тепло.

Попереду нас чекала поїздка у гірськолижний центр Гудаурі, столицю Тбілісі, на море в Батумі та Кобулеті.

Грузинська гостинність, соціально-політичні зміни, історичні пам’ятки та сучасні новобудови приваблюють. Враження про Грузію залишаються особливі і дуже приємні.

За неповний місяць пройдено 10 гірських перевалів, близько 260 км гірських стежок, спусків та підйомів, скинуто власних 5 кг ваги.