Получать новости на E-mail
Статьи и интервью (1166)
03.07.2014
Размер шрифта

Версия для печати

«Дорога до раю». Розписана садиба Поліни Райко у м. Цюрупинську – перлина народного наїву

Мандруючи Херсонщиною під час IХ фестивалю туристичної журналістики,  наша група відвідала садибу унікальної художниці-самородка. Це духовна посестра Піросмані. У 70-річному віці малоосвічена сільська жінка почала малювати і за кілька років до смерті перетворила свій будинок і двір на справжній музей настінного живопису. Її творчість живиться причинами глибоко психологічними: втративши за короткий час чоловіка, сина і доньку, літня господиня знайшла порятунок  у розписі власної типової сільської хати 70-х років монументальними фресками. Художниця розписала всі п'ять кімнат: стіни, стелі, двері будинку, а також ґанок і ворота свого двору. В цих розписах вона втілила фантастичних птахів і риб, мальовничі ландшафти, сакральні сюжети – вона написала Рай. Останній із створених Поліною Райко сюжетів – автопортрет в образі янгола на внутрішній стороні воріт. Завершивши цей розпис, художниця на початку 2004 року померла.

Вперше Поліна Райко взяла пензля в 1998 році, після того як залишилась без чоловіка і доньки, яка загинула в автокатастрофі. Залишався ще син, але ж був непутящий: пив і бив матір, врешті сів на три роки в тюрму. В 2002-му помер від цирозу печінки і він. «Думаю, дай-но спробую що-небудь намалювати, щоб душі було веселіше, – згадувала Поліна Андріївна. – Але веселіше не ставало, кожна нова композиція народжувалася із сльозами на очах. Щоб не плакати, я почала співати. Стою на столі, малюю й співаю: бо ж будинок порожній». Для роботи використовувала емаль, котрою фарбують зазвичай двері чи вікна. Купувала фарби на свою невелику пенсію. Коли мистецький світ дізнався про унікальну цюрупинську пам’ятку в 2003 році,  про неї почали писати та їздити до автора в гості. І ніхто не замислювався над тим, що Поліні Андріївні банально не вистачає на життя через ті фарби. Жила вона практично з одного городу.

Малювала чайок і ангелів, риб і лебедів, Бога і Богородицю, себе з сестрами, дітей своїх. Все це на тлі мальовничих ландшафтів, списаних з навколишньої природи Нижнього Подніпров’я, релігійних сюжетів, як їх вона розуміла. На думку російського дослідника мистецтва наїву Володимира Грозіна, такі люди як Поліна не потребують раю, оскільки «перебувають у ньому постійно. Вони не підозрюють про вигнання з раю, тож не можуть тужити за «втраченим раєм»». Сама вона постійно розповідала про важке життя, котре випало на її долю, і говорила, що дар малювання – це від Бога за всі страждання.

Змальовувала чайок з обгорток цукерок, одну церкву – з обгортки для вина «Кагор», котрим в Україні причащають, а другу – змалювала з місцевої, прихожанкою якої вона була. Спершу робили ескізи ручкою чи олівцем, потім переносила на стіни. Котів, лебедів та русалок – як собі уявляла. Є й нетипові зображення, наприклад, власного чоловіка, з різноманітними горілчаними продуктами з вудкою – як любив, щоб ловив собі дніпровську рибу у раю.   Інший образ – «Капітанша», – жінка у червоноармійському строї на постаменті з вказаними роками війни. Як пояснювала Поліна, жінка їй наснилася на День Перемоги, тому вона не могла «відмовити».

Творчість Поліни Райко дещо відрізняється від класичного наїву – швидше, воно пульсує десь між самовираженням аутсайдерів і мистецтвом наїву. Художниця не мала спеціальної освіти, хіба що уроки малювання в школі, які в її пам'яті слідів майже не залишили. Не було в її будинку і телевізора, що, можливо, і допомогло зберегти дивовижну щирість і чистоту образів, джерелами яких служили навколишній світ і власні спогади. Її образна система з'єднує християнську, радянську, язичницьку символіку, про що художниця, природно, ніколи не замислювалася: своє покликання до творчості Поліна Андріївна називала божим даром за всі її страждання і нелегке життя.15 січня 2004 Поліни Райко не стало. А в 2005-му випустили каталог її робіт  «Дорога до Раю».

Після смерті Поліни Райко будинок був проданий, нові господарі вирішили зробити в ньому ремонт. Органи влади ніяк не потурбувалися про збереження унікальної пам’ятки, тому група небайдужих художників і мистецтвознавців шукали можливості врятувати цей будинок. Патріоти України – канадська сім’я Олени Кошарної та Ендрюса Неміцкаса викупили будинок у нового власника задля збереження його як національного надбання. Розписи було врятовано, проте питання їх реставрації і підтримки у належному стані зависло в повітрі. За умови, коли в домі не витримується належний температурний режим, як в музеях, унікальні розписи  швидко руйнуються. Тож сьогодні ми вже втрачаємо вагому частину фресок, і, якщо не докласти зусиль по врятуванню, творчому доробку Поліни Райко загрожує знищення.

Далі буде

Кол. просмотров: (2369)                            Кол. комментариев: (0)

Уважаемые читатели!
Приглашаем принять участие в обсуждении темы, освещенной в статье. Единственная просьба,  не размещать сообщений, которые могут нарушить законы Украины.

Комментариев (0) К статье «Дорога до раю». Розписана садиба Поліни Райко у м. Цюрупинську – перлина народного наїву