ПРЕС-ТУР «ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ КЛАСТЕР «ДНІСТРОВСЬКИЙ КАНЬЙОН»

ЖИТІЄ СВЯТИХ І ВОДНА ЕКСПЕДИЦІЯ

Тернопільщина знана в Україні та за її межами своїми пам’ятками архітектури, релігійними святинями, водоспадами та печерами, різноманітними фестивалями. І не в останню чергу тому, що тут живуть справжні патріоти краю, які привертають увагу до його принад. Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр» в рамках проекту «Туристично-рекреаційний кластер «Дністровський каньйон» провело 23-24 серпня 2011 року прес-тур для вітчизняних ЗМІ. Серед запрошених були також «Новини турбізнесу». Захід організовано за сприяння Асоціації журналістів "Туристичний прес-клуб України" та ТОВ «Терра інкогніта».

РУКОМИШ. ПІД ЗАХИСТОМ НЕРУКОТВОРНОГО ОБРАЗУ

Наш прес-тур почався в околицях Бучача. Перший населений пункт, який ми відвідали, має дуже заковиристе найменування - Рукомиш. Про походження назви дискутують дослідники. Одні стверджують, що це похідне від двох слів — рукави та комиші, бо тут річка утворює в долині численні заплави та рукави, густо порослі комишами. За іншою версією, тут у давнину тут були дуже розвинуті ремесла, а будь–яку ручну працю називали тоді «рукомеслом». Ще один варіант: буцімто у назві Рукомиш (колись траплялося і написання «Рукомишль») поєдналися ручна праця — «рук» із духовною працею думки — «мислі». Як на мій погляд, пояснення назви села в даному випадку не суть важливі. Головне те, що село має два привабливих чинника: вражаючу історію і розташоване серед унікального пейзажу.

Однією з визначних пам’яток Рукомиша є скельний монастир, що його заснували православні ченці ще у першій половині XIII століття. Утікши зі сплюндрованої ордою хана Батия Києво–Печерської лаври, вони просувалися на південний захід, відтак облюбували собі місцину на березі річки біля чистих джерел та травертинових скель, багатих на невеликі природні печери. В одній з таких печер ченці й заснували храм на честь великого сподвижника чернечого життя, святого преподобного Онуфрія Великого, який жив у III столітті нашої ери. За легендою, святий Онуфрій прожив самітником 60 років. Годували його в безлюдній пустелі лише ангели та єдине дерево, одна з гілок якого щомісяця дивним чином давала плоди. Одного дня його випадково знайшов монах Пафнутій. Побачивши його, Онуфрій розповів йому історію свого життя і сказав, що на ранок помре. Так і сталося. Після цього дерево відразу впало...

За свідченням релігійного дослідника Ярослава Стоцького, так і залишилось невідомим, хто виготовив колись для скельного храму перший кам’яний іконостас та фігуру святого Онуфрія, які до наших часів, на жаль, не збереглися. Зате всьому мистецькому світу відома нині скульптура святого Онуфрія, виготовлена для церкви в Рукомиші славнозвісним Георгієм–Іоаном Пінзелем, якого сучасні європейські мистецтвознавці ставлять в один ряд зі знаменитим Мікеланджело. Скульптор Пінзель жив і творив у провінційному містечку Бучач в 18 ст. До речі, унікальну скульптуру виявили у селі випадково і порівняно недавно. І майже два роки пішло на те, щоб довести, що це справді пінзелівська робота.

Поряд із древнім скельним храмом є ще одна незвичайна святиня — нерукотворний образ Спасителя. Якщо дивитися на скелі знизу, особливо коли сонячні промені лягають певним чином, то аж трошки моторошно стає, настільки чітко проглядаються у травертиновому кам’яному масиві риси Ісусового обличчя — очні заглибини, чоло, перенісся, губи, борода... Місцеві старожили розповідають, що влітку 1944–го до села блискавично підступив фронт, тож коли почалися бойові дії, люди, не знаючи, куди сховатися, зібралися якраз біля цієї впадини у скелях неподалік храму. І — диво дивне! Бо як не рвали бомби і снаряди землю навколо, в цьому місці ніхто з селян не тільки не був убитий чи серйозно поранений, а навіть подряпини жодної не отримав. Значить, нерукотворний образ Спасителя, почувши щирі молитви людей про спасіння, зберіг їх неушкодженими.

Пов’язана з цією скелею i ще одна незвичайна історія. Саме в її товщі була криївка, де впродовж двадцяти (!) років, з 1947–го по 1967–й переховувався від помсти радянської влади боєць УПА, мешканець Рукомиша Юрій Михайлецький. Коли ж його видали, він вирішив за краще живцем спалити себе у тому кам’яному сховку. Невдовзі тут постане пам’ятник борцю за волю України, чия доля склалася так трагічно.

Незвичайною є вже сама енергетика біля святих скель Рукомиша. Свого часу сюди приїжджала одна відома провидиця. Вона сказала, що відчуває тут надзвичайно потужний енергетичний потік, який іде з–під землі. І, що найімовірніше, це пов’язано з підземним похованням святих. І додала, що це місце намолене ще від дохристиянських, язичницьких часів.
Наявність нерозкритих підземних таємниць підтвердили і дослідники–археологи зі Львова, які робили заміри у Свято–Онуфріївському храмі та навколо нього. Вони також зафіксували під землею невідоме потужне енергетичне джерело. За допомогою спеціального сканера виявлені на глибині близько п’яти метрів порожнини із явно рукотворними склепіннями. А також — підземні ходи у двох напрямках. Розпочинаються вони однозначно з підвалів Свято–Онуфріївського храму, історія якого налічує вже кілька століть. І хоча таємниці розгадуватимуть безкінечно довго, Рукомиш під захистом нерукотворного образу вже зараз перетворюється на найновіше місце паломничества для прочан і визначний туристичний об’єкт для туристів. Тим паче, що на території монастиря продовжується відтворення Хресного шляху, який буде мати не 12 традиційних станцій, а на одну більше. Тринадцята, додаткова, символізує тяжкий шлях українського народу.

СПЛАВ СТРИПОЮ ТА ДНІСТРОМ: ПОЄДНАННЯ ПРОТИРІЧ

За словами організатора прес-туру, директора КП «Тернопільский обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр» Лариси Римар, мета експедиції сплаву – сприяти популяризації водних сплавів як форми здорового способу життя та привернути увагу потенційних туристів саме до річкового середовища Тернопільщини. Наш захід – не перша спроба. Напередодні вищезгадане КП і Тернопільска обласна рада та база відпочинку «Над стрипою», власником якої є знайомий нашої редакції, постійний учасник туристичних виставок Василь Юрків, організували еколого-краєзнавчу експедицію-сплав річками Стрипою та Дністром. Експедиція тривала 9 годин та проходила маршрутом Скоморохи-Берем’яни-Устечко. Тепер же переконатися, що даний маршрут володіє безперечними перевагами перед іншими водними регіонами, було запропоновано нам. Випереджаючи події, скажу, що надії організаторів на те, що нам сподобається, виправдалися на всі 100 відсотків. Не могло не сподобатися, бо маршрут обєднав протилежності: бурхливий сплав Стрипоюі спокійний Дністром. Різницю між цими річками в мальовничому дусі описав Василь Юрків:

- Кожна з річок має свій унікальний характер. Є річки широкі й м’які, як, до прикладу, Рось чи Тетерів, і якщо цими річками не сплавлявся хіба що лінивий поціновувач активного відпочинку, то Стрипа ще чекає свого массового прихильника. Каньйон р. Стрипа – новий туристичний маршрут, який лише починають освоювати турфірми. У каньйоні більше 10 природних каскадів водоспадів. Висота каньйону – до 150 метрів. Стрипа - невелика і водночас потужна, не надто швидка, але стрімка. На відміну від Дністра пересічна ширина річища Стрипи в середній течії – 30 метрів. Це дещо норовлива річка…

В норові і в інших якостях Стрипи браття-журналісти переконалися вочевидь. Від Бучача до свого гирла вона пливе глибоким, вузьким яром. Яр поступово переходить у крутояр, який утворює цікаві каньйонні ділянки. Під стінами каньйону дикі й незаймані ліси. За що ці місця називають міні-Амазонкою. Але, як на мій погляд, унікальність Стрипи в її поворотах, які потрібно «вгадувати»…А ще на деяких ділянках не потрібно гребти, а треба лише вміти ухилятися від несподіванок. Це може бути повалене дерево через річку, гілка, що низько нависає над водою або стирчаки гілок притопленого у воді дерева. А ще каменисте дно, пороги... Біля 5 разів ми переносили катамаран, коли сідали на мілину. Але ж, незважаючи на певний ризик, подолали всі перешкоди на 12 км відрізку ріки. Ще й одержали задоволення від видовищної панорами краєвидів, водоспадів…

Після динамічного і емоційного сплаву Стрипою, сплав по Дністру здався напрочуд легким. Можна розслабитися і просто пливти за течією широкої спокійної річки, дивитися на небо, воду, насолоджуватися несплюндрованою природою. Таке велизне річкове багатство - величезні можливості для відпочинку і рекреаціі.

- Популяризація водних сплавів Стрипа-Дністер за маршрутом Скоморохи-Устечко – один з ключових пріоритетів нашої роботи, адже в наступному році наше комунальне підприємство відкриє центр водного туризму та відпочинково-діловий центр у селі Устечко Заліщицького району, - ділиться планами Лариса Римар, керівник Інфотурцентру. - Будемо організовувати екологічні акції з очистки Стрипи від побутових відходів, зокрема пластикових пляшок, облаштовувати зупинки на шляху сплаву, забезпечувати туристів інформаційно.

Довідково. Проект Тернопільської обласної ради «Туристично-рекреаційний кластер «Дністровський каньйон» - переможець конкурсу проектів та програм Фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні. Мета проекту – сприяти ефективному та раціональному використанню туристично-рекреаційного потенціалу тернопільського Подністров’я, популяризація та розвиток водного туризму на Тернопіллі.

Партнери проекту: КП «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр», Управління з питань туризму Тернопільської обласної державної адміністрації, Заліщицька районна рада, Асоціація міст України.

До ночівлі в затишному готелі «Мандри» в с. Подзамочок Бучачского району ще є час, тому переїздимо з с. Скоморохи до с. Язлівець, де нас чекає екскурсія до замку та монастиря. Подібна насичена программа характерна для учасників туру вихідного дня. Адже і ті, хто віддає перевагу активному відпочинку, не проти знайомства з минулим краю. Тому коли туристів доправляють автобусами «на воду» сплавлятися, «чіпляють» до маршруту також огляд історичних пам’яток, якими славиться Тернопілля.

ПАМЯТЬ ПРО НАШУ ІСТОРІЮ

Язловецький замок є пам'яткою архітектури національного значення. Він розташований на високому пагорбі, з трьох боків оточений р.Вільховець. Є дані, що замок зведений на поч. XIV ст., у документах перша згадка 1441 р. 1-й власник - Т. Бучацький, 1467 згад. його сини Міхал і Ян, які згодом прийняли прізвище Язловецькі. Найдавніше ядро замку мало вигляд витягнутого п'ятикутника з ромбоподібною вежею. Згодом територію значно розширили і подекуди замок перебудували. З’явилися велика чотириярусна вежа, в'їзна брама, до якої вів міст, напівкругла вежа, а довкола - зовнішнє фортифікаційне кільце, так званий Нижній замок. Під час Визвольної війни 1648-57 рр. замок витримав облогу війська Б. Хмельницького, але після того, як у XVIII ст. Станіслав Понятовський побудував палац, замкова споруда втратила оборонне значення і почала занепадати. До сьогодні збереглися масивні мури, внутрішня частина зруйнована.

Сам палац Понятовський віддав для розміщення навчально-виховного закладу для дівчат. Від 1863 року і по теперішній час в палаці діє монастир Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Наступного дня ми побували ще на одному цікавому історичному об’єкті Заліщицького району - Червоноградському замку і побачили рукотворно-природне диво - Джуринський водоспад. Це поблизу нинішнього селища Нирків. Джуринський або Червоноградський водоспад є найбільшим рівнинним водоспадом України. Його висота - 16 метрів. Говорять, ще за часів татарських набігів русло річки Джурин, що прикрашало місто Червоноград, змінили: прокопали канал в найвужчому місці у формі «підкови». Так і було створене чудо природи. Сила води, що ллється каскадом, вражає: водоспад так реве, що говорити треба криком, коли під ним стоїш. Серед учасників туру були ті, хто відвідав це місце зимою. Вони розповіли, що цього року обидва водоспади (крім основного, Джуринського, там ще є водоспад Дівочі сльози) замерзли. Так вони ходили по замерзлому водоспаду. То була просто бомба! На водоспаді є багато місць для гідромасажу, які в народі називають ”природним джакузі”. Вода в водоспаді дійсно холодна, але почуваєшся просто чудесно.

Біля водоспаду, в середині здоровенного кратеру, знаходяться розвалини старовинного замку. Через великий вміст у грунті оксидів заліза стінки кратера мають червоний колір. Із-за цього місце має назву Червоноград. Свого часу тут тут було могутнє укріплене поселення з аналогічною назвою і найкрасивішим замком-палацом Поділля. Зараз від колишнього красеня вціліли лише дві вежі, залишки стін палацу та стіни католицького костьолу 17 століття.

БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА : А ЧОРНЕ - ТО ЖУРБА...

Переїхавши до обласного центру, ми відвідали постійно діючу виставку "Борщівська сорочка" з колекції Віри Матковської. Виставка розташувалася на четвертому поверсі ТВЦ "Атріум" в центрі міста і варта того, щоб її оглянути. Адже Віра Матковська - відома не лише на Тернопіллі, а й за його межами пошановувачка вишиття. Вже чимало років поспіль вона збирає національне вбрання. Таким чином її колекція жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок налічує з 1,5 тисяч одиниць. Усі ці вироби мають велику історичну цінність. Мистецвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська - як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури. Домінуючий колір борщівської вишивки - чорний. За легендою, він пов’язаний з трагічними подіями нашої історії. " 15-17 ст. Борщівський край був постійним об ’єктом нападу турків і татар. Вороги безжально спустошували села, забирали в полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися в сорочках, вишитих чорними нитками.

Багато енергії, натхнення, любові до народного мистецтва вкладає збирачка у популяризацію та розвиток місцевих традицій вишивки. Вона залучає до праці жінок з наддністрянських сіл, даючи їм замовлення відшивати давні узори на сучасні чоловічі сорочки чи жіночі блузи. Таким чином борщівська вишивка стала своєрідною візитівкою краю і відома за кордоном.

ПІДСУМОК

Всього на теренах Тернопільскої області журналісти провели дві доби. Це небагато, але ми, зважаючи на пізнане і побачене, залишились в захваті. Саме на таке сприйняття і розраховували організатори. Прес-конференція за участі голови Тернопільської обласної ради Олексія Кайди, начальника відділу зовнішніх звязків і промоції області Назара Яворського, директора КП «Тернопільський обласний інформаційно-туристичний краєзнавчий центр» Лариси Римар виявила, що очікування сторін виправдались.

Туристична сфера, рівно, як і агропромисловий комплекс, є основним стратегічним напрямком розвитку регіону. В нинішньому році на розвиток туризму на Тернопольщині буде витрачено майже 1 млн гривен. Ця сумма втричі більша за суму коштів, що виділялись в минулому році.

- Наша область дотаційна, тому що у нас немає ні крупних промислових підприємств, ні інших значних економічних ресурсів, – зазначив О. Кайда, – але ж ми маємо величезний туристичний потенціал, який поки що повною мірою не використовується. Насамперед, це розташування на території області історичних і культурно-освітянських центрів, пов’язаних зі старовинною Європейською цівілізацією. У нас знаходяться дві найбільші християнські святині: Свято-Успенська Почаївська лавра и Марійський духовний центр в Зарваниці.

Окрім призначених на розвиток туризму коштів, в області ініційовано акцію «Відпочивай на Тернопіллі!», учасниками якої є журналісти українських видань і телеканалів, а також різноманітні акції, зокрема акція-марафон "Відпочивай на Тернопіллі", присвячена року туризму в Україні. Її суть полягає в тому, що увесь туристичний сезон 2011 року кожен турист, мандрівник або тернополянин на згадку та на підтвердження факту відвідання конкретних туристичних об’єктів придбає у визначених місцях невеличкі сувеніри, які називаються туристичні марки (скорочено ТМ). ТМ принципо відрізняється від звичайного сувеніра тим, що виконує роль трофея - підтверджує, що мандрівник дійсно відвідав цей об’єкт, адже в іншому місці придбати марку неможливо. Кожна ТМ має свій номер ( усього таких марок в області - 50), а разом вони створюють систему з кількох сотень туристично-маркових місць по всій Україні. Подробиці акції-марафону на на сайті www.ternotravel.com.

На увагу заслуговує ще одна ініціатива інфотурцентру - створення першого спеціалізованого туристичного журналу TernoTRAVEL. В його рамках працює TernoКЛУБ для людей, які готові відкривати Тернопольщину, розміщуючи матеріали про свої підприємства, спогади про власний відпочинок на теренах краю, приймати участь в конкурсі на кращий туристичний бренд регіону.