27 сентября на 88 году жизни скончался один из патриархов музейного дела в Украине, создатель и многолетний директор комплекса музеев в Переяславе Хмельницком Михаил Сикорский. Последний раз он появлялся на людях 24 сентября, когда в заповеднике "Переяслав" состоялся Праздник мастеров. Смотрел концерт, общался с гостями. А следующим утром не проснулся – умер во сне. 

"/>
Получать новости на E-mail
Статьи и интервью (1167)
13.10.2011
Автор: Татьяна Козлова
Размер шрифта

Версия для печати

УМЕР ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ДИРЕКТОР НАЦИОНАЛЬНОГО ИСТОРИКО-ЭТНОГРАФИЧЕСКОГО ЗАПОВЕДНИКА

ВЕЛИЧ ДУХУ

Багата українська земля талантами. Вони народжуються від любові до рідної Землі та від сили Неба. Скільки імен ми пам’ятаємо через віки, що майже вічні у часі: Кий, Щек, Хорив та красуня Либідь, княгиня Ольга, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко…До цього списку і в наш час приєднуються видатні постаті, ті, що творять історію поруч з нами. Чи то зірки на небі допомагають таким людям творити добро, чи їхня велика любов до праці перемагає всі труднощі та негаразди, але й сьогодні вони є серед нас. 1 вересня 1951 року вперше ступив на Переяславську землю видатний син козацького чигиринського краю – сирота, що втратив батьків під час голодомору 1930 –х років, та виховувався в дитячому будинку, в часи Великої Вітчизняної війни ще підлітком складав на Уралі літаки - Михайло Іванович Сікорський. Молодого юнака, що тільки-но вийшов за двері Київського Державного університету не так-то й привітно зустріла Переяславщина. На порозі краєзнавчого музею, що знаходився в трьох кімнатах родового будинку переяславського лікаря, друга Т.Г.Шевченка – А.Й. Козачковського, сказали: «Директор музею у нас є, нового не потрібно, і музей у нас гарний, має аж 32 експонати!». Молодому Михайлу, що з відзнакою закінчив історичний факультет, прийшлося розлучитися з найціннішим – подарунком друзів – золотим годинником, щоб за ці гроші повернутися назад до Києва. Та столичні мужі настояли на поверненні Сікорського до Переяслава, адже планувалося 1954 року проводити державне свято на Переяславщині – 300-річчя Возз’єднання України з Росією і потрібно було створювати музей.

Сила від Бога почала розкриватися. Уже за три роки було створено нову експозицію, що відкрилася 13 квітня 1954 року і була присвячена святкуванню 300-річчя возз’єднання України з Росією. Того ж таки року рішенням Ради Міністрів УРСР музею присвоїли назву «Переяслав-Хмельницький державний історичний музей». А Михайло Іванович продовжував працювати ще з більшим ентузіазмом, навіть не зважаючи на те, що 17 перших років проживав прямо таки у комірчині історичного музею. Взагалі не звертаючи уваги на своє особисте життя, бо був і двірником і садівником і реставратором, все життя проходив в одному кашкеті та пальто, протерши до дірок чоботи, не маючи сім’ї, повторюючи “Моє життя – мої музеї»… Найкраще про своє дітище сказав він сам у книзі «Музеї землі Переяславської», що побачила світ 2004 року. «Що таке музей?» «На протязі десятиліть це питання стояло переді мною. Це були різні «питання», і це були різні «музеї». Музеї п’ятдесятих, шести десятих, восьмидесятих, музеї сьогодення… Як змінилися образи цього простого, так знайомого слова «Музей». Я пишу це слово з великої літери, воно на це заслуговує. Слово це стоїть з такими фундаментальними універсаліями культури, як «Життя», «Пам'ять», «Любов»… Бо музей вбирає їх у себе. Бо музей є життя пам’яті народу, є любов… Раніше я закохувався образом музею, який фіксує життя як справжню живу подію...

Експонати справжнього музею є й справжні сестри й брати, є одна Родина, образ України. Якось непомітно образ Музею еволюціонував у моїй свідомості до образу, що нагадує вічну, невмирущу Людину: добру, щиру, люблячу Мати. Цей образ також близький до образу Природи, образу природного існування феномену людяності як такого. Кожна річ музею живе як квітка, як кущ калини, як всіма і Богом незабутий, глибоко захований у товщі часу людський погляд, людська усмішка, туга, жаль, горе і щастя… «Предмети» в музеї – це завжди людські почуття, луна співчуттєвого світу… Музей, як дерево, виростає із землі, що породило Життя, яке зберігає пам'ять благородної Людини. Музей, Культура, Людина… і все починається з Землі! Наша земля щира, плодюча. Наша земля гірка… Наша земля несе у собі пам'ять плуга, пам'ять битви, пам'ять людяності, що уособлюється в національних святинях, у витворах народного Духу.

Переяславська земля! Тільки зворушливо і захоплено я можу вимовляти твоє ім’я. Ти – джерело української державності і козацтва, один з найсвятіших куточків нашої землі, сповненої вщерть радістю та смутком, пам’яттю та пророцтвом. Ти пройшла багатовіковий шлях з минулого в майбутнє… Ти етнічний центр, де проходив процес формування слов’янства, в ХІІ ст.. – процес формування української народності, а пізніше української нації.» - так тепло і зворушливо говорить про Переяславщину Михайло Іванович, вірячи в те, що це серце України, що звідси починалася наша історія, що саме тут формувалася українська нація. Михайло Іванович мав багато друзів, сподвижників, людей, які його просто розуміли та підтримували. Це Єфрем Федотович Іщенко, якому належала ідея створення першого в Україні скансену, сімї Юзвікових, Шавейків, Щербин, Михайло Іванович Жам, Євдокія Іванівна Нестеровська ,архітектаор Михайло Григорович Ліхтман, Яков Гордійович Безнос, Дмитро Кирилович Шимченко, Федор Федорович Дарда, молодше покоління – Віра Петрівна Мельник та Ганна Іванівна Козій, Галина Іванівна Глушко та Лариса Олексіївна Годліна, Микола Іванович Герасько та Віктор Миколайович Скряга, Валентина Василівна Нікітіна та Лідія Сергіївна Чередніченко, тисячі рядових працівників музеїв, а то й просто жителі нашого краю, які допомагали перевозити церкви, хати, господарські будівлі, саджати дерева, доглядати за пам’ятками архітектури. 27 вересня 2011 року, Михайло Іванович на 88 році життя, відійшов в минуле, залишивши по собі неоціненний скарб – Національний заповідник «Переяслав»…

Ось один із відгуків, що залишили відвідувачі після знайомства з музеями Переяславщини: «З величезним задоволенням відвідали музеї Переяславщини. Усі, хто над ними працював – ентузіасти, розумники, патріоти, одне слово – найкращі грамотні, сердечні люди! Добра Вам, успіхів і не знижувати високу планку гостинності, яку Ви гідно тримаєте!» (Інститут туризму ФПУ м. Київ, викладач Дорошенко), «Безмежно вдячні адміністрації та працівникам заповідника, цього цікавого, казкового історико-архітектурного музейного комплексу за неймовірні емоції, задоволення від чудової подорожі та зустрічі з історією та побутом нашої країни. Бажаємо Вам творчої наснаги, захопленістю улюбленою святою справою щодо збереження історичних пам’яток нашої держави».(Луганський молодіжний центр праці).

Хай осяює путь всім музейним працівникам ваша невгасима зоря любові до рідного краю. А всім, хто хоче приїхати та познайомитися з дітищем Михайла Івановича Сікорського гостинно відкривають двері 24 тематичні музеї різних профілів, більшість яких розміщується в пам’ятках архітектури. Нині у фондах Заповідника зберігається 181,2 тис. експонатів. Серед них: унікальна археологічна колекція, зокрема: збірка давньої кам’яної скульптури та поховальних скринь епохи міді і бронзи, матеріали поселень трипільської культури, скіфського часу, розкопок могильників та поселень черняхівської культури, колекція давньоруських знахідок давнього Переяслава; колекція козацького періоду, яка включає одяг, кераміку, військове спорядження та зброю ХVІ – ХVІІІ ст., збірку козацьких кам’яних та дерев’яних хрестів; колекції стародруків ХVІ-ХVІІІ ст.., ікон ХVІІІ-ХХст., етнографічні колекції:музичних інструментів, українських рушників, сволоків ХVІІ-ХІХ ст., знарядь праці. За даними руських літописів він був третім великим містом давньоруської держави після Києва та Чернігова. Переяславське князівство на протязі віків було південним форпостом на шляху набігів степових кочівників на Київ. На переяславській землі залишили сліди і народні повстання, очолювані С.Наливайком, Г. Лободою, Т.Трясилом, П.Павлюком, Я. Остряницею, К.Скиданом та Д.Генею, і національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького. Чимало героїчних сторінок історії пов’язано з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Тут народилися або жили і творили відомі діячі національної і світової культури: Г.Сковорода, Шолом-Алейхем, В.Заболотнтий. Саме у Переяславі Т.Г.Шевченко у грудні 1845 року написав один із найвідоміших своїх творів – «Заповіт». Все це створено під керівництвом справжнього героя України, заслуженого працівника культури, почесного члена Академії архітектури України, лауреата республіканської премії імені Д. Яворницького та Шевченківської премії – Михайла Івановича Сікорського!

Історична довідка: Національний історико-етнографічний заповідник „Переяслав” створено згідно Постанови ЦК Компартії України від 13.03.1979 року №123 „ Про проголошення комплексу пам’яток історії та культури м. Переяслав-Хмельницький Київської області Державним історико-культурним заповідником”. Указом Президента України від 01.06.1999р. заповіднику надано статус Національного. Загальна площа заповідника - 30,5га. У його складі 140 пам’ятки історії, археології, архітектури та містобудування, 24 тематичних музеї, в яких розкрито головні краєзнавчі теми. 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК „ПЕРЕЯСЛАВ”

1. Музей-діорама „Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 р.”
2. Музей Заповіту Т. Г. Шевченка.
3. Меморіальний музей академіка В. Г. Заболотного
4. Археологічний музей
5. Музей архітектури Переяслава давньоруського часу
6. Музей трипільської культури
7. Музей козацької слави. Роботи В. Завгороднього
8. Меморіальний музей Г. Сковороди
9. Музей кобзарства
10. Музей народного одягу Середньої Наддніпрянщи кін. ХІХ - поч. ХХст.
11. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини
12. Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини
13. Музей М.М. Бенардоса
14. Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини
15. Музей космосу
16. Музей історії лісового господарства
17. Музей пам’яті Поліського району
18. Музей «Поштова станція»
19. Музей українського рушника
20. Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема
21. Музей історії Української Православної Церкви
22. Музей українських обрядів
23. Музей хліба
24. Музей народного сухопутного транспорту

Підготувала: старший науковий співробітник Музею народного сухопутного транспорту НІЕЗ «Переяслав» Шкіра Людмила Миколаївна
 

Кол. просмотров: (1932)                            Кол. комментариев: (0)

Уважаемые читатели!
Приглашаем принять участие в обсуждении темы, освещенной в статье. Единственная просьба,  не размещать сообщений, которые могут нарушить законы Украины.

Комментариев (0) К статье УМЕР ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ДИРЕКТОР НАЦИОНАЛЬНОГО ИСТОРИКО-ЭТНОГРАФИЧЕСКОГО ЗАПОВЕДНИКА