Отправить на печать

24.05.2017

Незнане Тернопілля

«Тransimperia. Мандрівка старим кордоном» - назва прес-туру по Тернопільщині. Серед журналістів провідних ЗМІ України по запропонованому маршруту вирушила автор цих нотаток, головний редактор «Новин турбізнесу» Тетяна Козлова.

Якщо ви запитаєте у пересічних туристів, що звикли мандрувати теренами України, який туристичний бренд Тернопільщини, більшість скаже: печери. Це правильна відповідь. Ніде в нашій країні нема таких казкових див, як на півдні Тернопольської області. «Найпечерніший» куточок - Борщівський район, де знаходиться близько десятка печер. Найгарніша з них розкинулась на крутих схилах річки Циганки в селі Кривче. За казкову красу її нарекли Кришталевою.

Якщо ви задасте це питання вірянам майже всіх християнських конфесій, що ходять на прощу, вони скажуть, що їх шлях пролягає до духовних центрів області. Для греко-католиків це Зарваниця, для католиків — Язловець, а для православних - Почаївська лавра.

Якщо ви поцікавитесь брендом Тернопільщини у водних туристів, вони назвуть сплав річками Стрипа-Дністер. Кожна з цих річок має свій унікальний характер: відносно спокійний і широкий Дністер і норовлива Стрипа, яка від Бучача до свого гирла пливе глибоким, вузьким і крутим яром і утворює цікаві каньйонні ділянки. Під стінами каньйону - така собі міні-Амазонка. Розпочинається і закінчується подорож, як завше, у центрі водного туризму та відпочинково-діловому центрі у селі Устечко Заліщицького району.

Якщо ви не вірянин і не екстремал і припустите, що бренд Тернопілля - це замки і оборонні споруди минулих сторіч, то також не помилитесь. 3агалом на Тернопільщині — 34 замків і замкових споруд зі 100 збережених в Україні. Серцем Національного заповідника “Замки Тернопілля”, який об’єднує 11 стародавніх споруд, є Збаразький замок.

Картинка

Це я до чого? Тернопільщину не пізнати «наскоком». Тільки, щоб відвідати найбільш туристично привабливі популярні місця, треба нанести декілька візитів. Мені щастило. Завдяки журналістській професії, я ознайомилася з основними і загальновідомими туристичними принадами Тернопільщини.

Одначе, «и на старуху бывает проруха». В гарному сенсі вислову. Цього разу приймаюча сторона - громадська організація «Туристична асоціація Тернопільщини» - показала представникам мас-медіа невідому широкому загалу Тернопільщину. Ту, яку зазвичай не знайти у туристичних буклетах і систематичних дослідженнях.

– Ми мали на меті з допомогою журналістів протестувати новий маршрут, що ввібрав в себе туристично привабливі, але маловідомі об’єкти і населені пункти, які історично існували в різних імперіях. Сучасне Тернопілля – це територія України, але ціліснісь була не завжди. Ми прагнемо привернути увагу до старих кордонів, які в минулому визначали географію краю. Таким чином закріплюємо свою ідентифікацію і доводимо, що вагомим для розвитку в’їзного і внутрішнього туризму напрямком може стати ще не зазначений на жодному популярному туристичному маршруті,розповіла перед початком подорожі голова «Туристичної асоціації Тернопільщини» Наталія Волощук.

Чи завважили ви, що в дитинстві час тягнеться довго, а в зрілому віці – минає напрочуд швидко? Це тому, що маленьким кожної хвилини відкриваєш нове і дивуєшся. Два дні споглядання незнаних об’єктів і природних красот на незвичному маршруті зробило диво: час повернувся назад.

У перший день журналісти мандрували колишнім польсько-литовським і австрійсько-російським кордонами, що проходили територією краю. На цьому шляху ознайомилися з архiтектурно-мiстобудiвною спадщиною, представленою замками XIV — XVII столiть, пам'ятками дерев'яного і кам’яного церковного будiвництва. Головне враження одержали від залишків замку князів Збаразьких і Вишнівецьких, побудованого в 1570-х роках. Розташований він в селі Токи Підволочиського району, на правому березі річки Збруч. Точніше, на півострові, оточеному водами великого ставу. Це місце і є той самий старий кордон. Раніше твердиня належала територіально до сусіднього села Ожигівці, яке колись було вельми впливовим містечком. І замок називався Ожигівським. Але історія все переінакшила. У 1772 році, за другим поділом Польщі, галицькі землі відійшли до Австрійської імперії і її східним кордоном став Збруч. Тоді село Токи на правому березі стало австрійським, а Ожигівці увійшли до складу Російської імперії. Тобто замок і містечко опинилися в різних державах. Із того часу фортифікаційну споруду починають пов’язувати в першу чергу з Токами. Що таке замок зараз, ви бачите зі світлин.

Картинка

Занепад почався в 1648 році, коли споруду захопили козаки, руйнацію продовжили в 1675 р. турки, а в XIX ст. більшу частину веж і стін розібрали заповзятливі місцеві господарі. До наших днів збереглися розвалини однієї п’ятикутної вежі і дільниця стіни. Ми були в дощ, але ж як гарно виглядаютьі руїни на тлі зеленої природи і виблискуючої води! В кінці літа, на День містечка, тут проводять фестиваль.

Оскільки Токи не лежать на жодному популярному туристичному маршруті, туристи сюди навідуються не дуже часто. А я стверджую, що приїхати не завадить. Тут не лише замок. Є інші цікавинки. Вони зосереджені в церкві Преображення Господнього — Спаса (1902 р.); зберігається чудотворна ікона Розп'яття Христа-Спасителя, відома від 17 ст.). У дворі будівлі є сонячний годинник (1907, мурований). На церковному подвір"ї – монумент, який спорудили на честь Українських січових стрільців і жертв Першої світової війни.

Картинка

Але головне надбання церкви, як на мій погляд, колекція килимів, що тут зберігаються. Найстаріший з виробів датується 1896 роком. Килима́рство — стародавній художній промисел, широко поширений в Україні. Токи як осередок килимарства відомий з початку ХХ століття. Послухала дуже зворушуючу розповідь про місцевих майстринь від жіночок – послідовниць цього ремесла в селі. Гадаю, багатьом туристкам екскурс в історію килимарства стане до вподоби. Килими з геометричним орнаментом (гуцульські) найбільше поширені в західних областях України. Характерною особливістю їх є членування основного поля на три, п'ять або сім частин і поперечно-смугастий уклад основних геометричних фігур. Це здебільшого ромби з виступаючими назовні видовженими прямокутниками або загнутими гачкоподібними елементами. Вони поєднуються з меншими поодиноко розташованими мотивами — ромбиками, скосиками, клинцями, які графічно чітко вирізняються на однотонному тлі виробу. Колорит побудований на гармонії насичених жовтогарячих тонів, що контрастують з невеликою кількістю білої, чорної та зеленої барв. Подібні килими виготовляють і в Токах. Але традиції гуцульського килимарства дещо видозмінені. Вони відрізняються посиленою графічністю і переважно холодним зеленкувато-пісочним колоритом. Крім загальноприйнятого поперечно-смугастого укладу основних мотивів ромбів, тут побутує розташування їх у шаховому порядку або вирізняється центральне орнаментальне поле и облямівка.

Картинка

Загалом Токи склали досить позитивне враження. Населення — всього 1172 особи за переписом 2007 р. Приблизно 500 дворів. Садиби доглянуті, заквітчані. Дорога пристойна, соціальна сфера розвинута. Працюють ЗОШ 1-3 ступ., бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, геріатричний відділ. тер. центру соц. обслугов. пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, дошкільний заклад, відділення зв'язку, аптека, торгові заклади. Є в Токах ще одна церква, будівництво якої ще не закінчилось, і ним продовжує займатися греко-католицька громада. Поруч з новою церквою стоїть Палац культури, який було зведено в радянські часи. Як для села його розміри просто величезні. Робота для місцевих теж є. Та співвітчизники воліють віїздити на заробітки за кордон, де оплата праці вища.

Картинка

Поруч з Токами, в селі Скорики (на шляху до Токівського замку) причаїлась справжня перлина тернопільських дерев'яних церков - церква Іоанна Богослова, одна з 5 на Тернопільщині не вкритих бляшанкою. Цей типово подільський дерев'яних храм, збудований за всіма традиціями народного дерев'яного церковного зодчества, є пам'яткою архітектури національного значення. Складається церква з трьох квадратних у плані зрубів, над якими височіють три наметові двоярусні бані восьмигранної форми. В інтер'єрі храму - чудовий монументальний чотириярусний іконостас з царськими вратами та іконами XVIII ст. фото іконостаса Виконаний він в українських національних традиціях: на одній з ікон маленький Ісус вдягнений у вишиванку. Головний мотив різьблення іконостасу - листя аканту, виноградні грона й квіти. За переказами, іконостас був замовлений для церкви Богданом Хмельницьким і був привезений до Скориків волами.

Картинка

Ще з культових споруд учасники прес-туру відвідали церкву Пресвятої Трійці (1768, мурована) у селі Чернихівці Збаразького району. Її 250-літній ювілей святкуватимуть наступного року. Ця церква, розташована на пагорбі над річкою Гнізною, має давню історію. В XVI ст. в Чернихівцях на Веселенській горі діяв Василіянський монастир із чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. Його побудували ченці. У давнину храм огороджувала кам’яна стіна з чотирма вежами на кутах. Первісна частина нинішньої діючої церкви зберегла оборонні функції: масивні стіни, вузькі вікна-стрільниці, потаємні ніші-сховки та підземні ходи, що ведуть до Збаража. Ченці започаткували також сільський цвинтар для монаших поховань. Зараз від них не залишилось і сліду, однак біля церкви розташовані кам’яні хрести, форма яких свідчить про козацькі поховання середини 17 століття. В межах кладовища та церкви Пресвятої Трійці в кінці вул. Княжа розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Черниховецькі липи».

Картинка

По дорозі на Підволочиськ зупинилися в центрі села Шельпа́ки біля гарної кам'яної церкви Святого Юрія. Вона споруджена в 1783 році, пам’ятник архітектури місцевого значення. Поблизу храму знаходиться кам’яний прямокутний монумент на постаменті. На чотирьох гранях цієї фігури вирізані молитви. Також оглянули пам’ятник на могилі отця Степана Качали (1815-1888 р.р), засновника «Просвіти». Він колишній парох (панотець) села, український письменник і публіцист, автор «Короткої історії Руси». Непокора пануючій владі у Шельпаках очевидна. Тут в різні часи діяли українські товариства «Просвіта», «Сокіл», «Січ» та інші. Не дивує, що в цьому маленькому селі установлений пам'ятник великому народному поету, бунтарю і пророку Тарасу Шевченку (1963, скульптор В. Волошин).

КартинкаКартинка

Далі буде

Кол. просмотров: (0)
Кол. комментариев: (0)